Нові правила щодо легіонерів в українському футболі перетворюються на фарс

Ліміт на легіонерів в українському футболі вже два десятиліття залишається предметом запеклих дискусій. Одна сторона стверджує, що він сприяє розвитку молодих українських футболістів. Інша вважає, що найкращі українські таланти повинні конкурувати з іноземцями на рівних і доводити свою перевагу грою.

Якою б не була ваша позиція, здавалося, що це правило залишиться надовго.

Так було до лютого, коли президент Української асоціації футболу Андрій Шевченко оголосив про важливу зміну. Українські футболісти більше не мали вважатися легіонерами відповідно до заявкових правил у кількох провідних європейських чемпіонатах, зокрема у Франції, Німеччині, Іспанії та Нідерландах.Це було вагоме досягнення. Через війну багато молодих українських футболістів залишили країну. Усунення ще одного бар’єра для їхнього розвитку та збільшення шансів на регулярну ігрову практику в першій команді має посилити збірні України як на юнацькому, так і на дорослому рівні. Це також може зробити футболістів з Української Прем’єр-ліги привабливішими для клубів із цих країн. Обираючи між двома гравцями приблизно однакового рівня, європейський клуб тепер може віддати перевагу українцю перед футболістом із країни поза ЄС, оскільки українець не займатиме місце в квоті на легіонерів. Своєю чергою, це може забезпечити українським клубам важливе джерело трансферних доходів у період, коли комерційні надходження в країні, що потерпає від війни, неминуче обмежені.

Шевченко пояснив, що це рішення було не просто жестом доброї волі. Стало очевидно, що зарахування українських футболістів до категорії легіонерів може суперечити статті 17 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.=У цій статті зазначено, що громадяни України, які легально працюють у державі-члені ЄС, не повинні зазнавати дискримінації за національною ознакою щодо умов праці, оплати або звільнення порівняно з громадянами цієї держави.Однак угода має взаємний характер. Той самий принцип повинен застосовуватися і до громадян ЄС, які легально працюють в Україні.

Здавалося, українські клуби це усвідомили. На початку червня вони, за повідомленнями, погодилися, що громадяни ЄС більше не враховуватимуться в ліміті на легіонерів. Теоретично це дозволило б українському клубу випустити на поле 11 громадян ЄС, не порушуючи регламент.Хоча документ так і не був офіційно оприлюднений, журналісти Ігор Бурбас і Віктор Вацко повідомили, що ця інформація відповідає дійсності, а пропозицію підписали всі клуби.

Поки що все виглядало добре.

А потім ситуація почала ставати дедалі дивнішою.

Українська асоціація футболу згодом затвердила переглянуту систему, за якою клуби могли одночасно використовувати сімох легіонерів, а також одного громадянина ЄС, який не враховувався б у ліміті. При цьому на полі постійно мали залишатися щонайменше троє українських футболістів. Минулого тижня 12 клубів Української Прем’єр-ліги, як повідомлялося, з ініціативи київського «Динамо» зажадали згорнути реформу та повернути попередню систему.Лише через місяць після погодження потенційно історичних змін клуби почали відступати від власної позиції. Подальше обговорення, за повідомленнями, заплановане на 22 липня.

Це створює небезпечний прецедент.

УАФ посилалася на правову базу й закликала футбольні асоціації країн ЄС її дотримуватися. Водночас сама асоціація, схоже, готова уникнути застосування того самого принципу всередині України. Така непослідовність ризикує створити враження, що УАФ веде переговори недобросовісно. Це може підірвати довіру до організації та значно ускладнити майбутні домовленості з європейськими партнерами. Якщо запропоноване обмеження зрештою ухвалять, може бути лише питанням часу, коли громадянин ЄС, який виступає в Україні, подасть судовий позов.Такий футболіст зможе стверджувати, що ліміт на легіонерів позбавляє його тих самих трудових прав, якими користуються громадяни України, а отже, суперечить взаємним гарантіям, передбаченим Угодою про асоціацію.Незалежно від того, чи розглядатиметься така справа в українському або європейському суді, вона може поставити УАФ та Українську Прем’єр-лігу в принизливе й цілком уникненне становище.

Інший можливий сценарій полягає в тому, що проблему просто проігнорують.Це може здатися шляхом найменшого опору, але він також несе ризики. Європейські ліги з часом можуть вирішити, що більше не зобов’язані виводити українських футболістів з-під квот для гравців із країн поза ЄС.Таке рішення може зашкодити розвитку деяких із найперспективніших молодих українських футболістів. Таланти на кшталт Артема Степанова та Данила Кревсуна можуть зіткнутися з обмеженням можливостей на ключовому етапі кар’єри.У результаті ціле покоління українських футболістів може отримати менше шансів, ніж заслуговує за своїм рівнем. Зрештою, постраждає національна збірна.

Варто також зробити крок назад і запитати, навіщо взагалі існує ліміт на легіонерів.Це правило було запроваджене перед сезоном 2005/06 нібито для захисту можливостей українських футболістів.Однак важко не звернути увагу на час його появи. Воно було ухвалене після того, як донецький «Шахтар» перетворився на другу головну силу українського футболу та став першим клубом з моменту здобуття незалежності, який почав стабільно конкурувати з київським «Динамо» за чемпіонство.Ще одна незручна деталь полягає в тому, що правило було введене, коли президентом футбольної федерації був Григорій Суркіс. Його брат Ігор Суркіс тоді очолював київське «Динамо» і залишається президентом та власником клубу досі.У будь-якій добре керованій футбольній системі така ситуація викликала б серйозні питання щодо конфлікту інтересів.Тому цілком обґрунтовано ставити запитання, чи не було однією з цілей цього правила послаблення «Шахтаря», чий успіх дедалі більше залежав від вдалого залучення висококласних іноземних футболістів.«Динамо» традиційно більше покладалося на власну академію. Обмеження можливостей «Шахтаря» на міжнародному трансферному ринку змусило б донецький клуб сильніше залежати від своєї молодіжної системи, яка на той момент не могла конкурувати з академією «Динамо». Цей поділ помітний і сьогодні. Клуби з успішною історією міжнародного скаутингу, такі як «Шахтар» і «Кривбас», виступають проти жорсткіших обмежень. Клуби, які більше залежать від власних академій, насамперед «Динамо», рішуче підтримують збереження ліміту.

Тепер дискусія вийшла за межі суто філософської суперечки про те, чи потрібно захищати українських футболістів.Вона перетворилася на практичне питання, що стосується законності ліміту, репутації УАФ і можливостей українських гравців за кордоном.Посилаючись на статтю 17, УАФ відчинила двері, які, можливо, вже не вдасться зачинити. Щойно український футбол вимагає рівного ставлення до своїх гравців у ЄС, стає надзвичайно складно виправдати відмову в аналогічному ставленні до громадян ЄС в Україні.У довгостроковій перспективі український футбол має виграти від відмови від штучних обмежень. Менші клуби, які не мають елітних академій, отримають більше свободи для залучення талановитих гравців з-за кордону. Вони зможуть посилювати склади без правил, які захищають посередніх футболістів, роздувають зарплати та стримують розвиток амбітних клубів.

Найімовірнішим результатом стане сильніша й конкурентніша Українська Прем’єр-ліга.

З огляду на нинішній стан команди, можливо, саме цього київське «Динамо» і боїться найбільше