28.12.2023
- Напевне ви вже визначили з керівництвом якісь кадрові пріоритети, які позиції в команді потребують першочергового підсилення?
- У тому становищі, яке є у нас зараз, ми не можемо з 30 гравців, які є в команді, попрощатися з 15 та запросити 15 нових. Хоча, можливо, хтось так і робить. Проте я хочу з усіма познайомитися. У нас є друга частина чемпіонату, щоб вирішити задачу уникнути "валідольних" матчів, а далі вже вирішити, яке підсилення потрібне. Те, що я бачив, коли я грав проти "Металіста 1925", та бачити зсередини – це дві великих різниці. Тому мені потрібен час. Потрібен місяць, два, три, - а там вже й чемпіонат скінчиться. Відтак, потрібно спочатку зробити необхідне, щоб ми спокійно дограли цей сезон. А далі вже зробити правильні рішення щодо гравців, щодо позицій.
Хоча, звісно, ми обговорювали, що ми будемо розвиватися, ми будемо підсилюватися. Те, що звучить "розвивати" – це одне з найголовніших, бо завжди працює система. Система – це не коли в тебе є гроші й ти тільки купуєш, хоча і так хтось робить, але коли ти плануєш довгий шлях, тоді потрібна академія, школа.
- Ви унікальний спеціаліст для українського футболу. Ви грали в топ-чемпіонаті, топ-клубі, а потім стали першими українцем, який працював у топ-чемпіонаті головним тренером. Проте опинилися ви там, не "впавши з неба" на посаду, а пройшовши тренерську структуру з дитячих-юнацьких команд до головної. Чи маєте плани, бажання використовувати цей досвід в "Металісті 1925", вибудовувати структуру, інфраструктуру клубу за таким світовим поняттям футбольного менеджера, а не просто головного тренера головної команди клубу?
- У нас є різниця в тому, що я грав та працював у клубі, де ця структура вже працювала. Ми знаходимося поки в Києві, а академія працює в Харкові. Це добре, що працює. На жаль, молоді хлопці не мають можливості бути поруч, тренуватися на одному полі й бачити, як на сусідньому тренуються гравці першої команди. Це все дуже важливо для харківських хлопців. Це ми говоримо про те, як би було правильно. Але ми маємо відштовхуватися від того, в який час ми живемо.
Звісно, вертикаль, наступництво, традиції, щоб вони зароджувалися – дуже важливо. Ми зараз біля витоків, "Металіст 1925" - це дуже молода команда. Це не "Вердер", який святкуватиме 125-річчя. Це все хочеться розвивати, можна працювати, робити конкурентні команди на юнацькому рівні, спочатку в Україні, а потім і на міжнародному рівні. Ми знаємо, як це робити. Потрібно, щоб все зійшлося: можливості, бажання. Цей шлях розпочинається. Як, я вже казав, не хочеться стояти осторонь від подібного.
Я у "Вердері" розпочинав з асистента команди Ю-15, отримав ліцензію через рік, дали мені команду, ми почали працювати й так потім вийшло, що я очолив головну команду "Вердера".
Звісно, я буду ділитися своїм досвідом. Це те, чому я в Україні, чому в "Металісті 1925". Я фанат своєї країни, з радістю та гордістю кажу, що я - українець! І нас всі поважають. Тож, чому не ділитися тим, що вмію.
- Хто з тренерів у світі вам зараз імпонує й чому?
- Я вболіваю за тих тренерів, яких знаю. Ну як вболіваю, завжди цікаво спостерігати. У мене немає, щоб я на когось хотів бути схожим чи рівнятися.
Складається так, що не те, щоб ти за ними стежив. Але Клоппа – я знаю особисто, Гвардіолу – знаю особисто. Це не означає, що ми дружимо й телефонуємо одне одному, як друзі. Але коли відкриваєш результати – звертаєш увагу на тих, кого знаєш.
- Ви грали чи граєте у якісь футбольні симулятори чи менеджери?
- Я кілька разів дивився, як грають. Сам ні в що не граю. Що я люблю? Я люблю читати, дивитися фільми, де не просто сидиш смієшся, а де потрібно думати. Моє хобі – футбол. Так, це і моя професія. Щаслива та людина, яка заробляє завдяки своєму хобі. А так у мене, звісно, родина на першому місці.
Грати ігри – немає в мене такого. Я з задоволенням можу подивитися хороший футбол. Можу подивитися футбол Першої ліги, там, де грають з бажанням. Проте перевагу надаю Бундеслізі, бо такий смак у мене, більш до цього турніру тягне. Хоча і топові матчі інших чемпіонатів дивлюся із задоволенням. Тим більше, Ліга Чемпіонів, особливо, коли стадії на виліт.
- Ми з вами говоримо у різдвяні дні. Можете щось побажати клубу, вболівальникам, українцям?
- Я дуже радий, що ми йдемо від, як сказав Президент, темряви. Я дуже радію, що ми почали святкувати Різдво, як у Європі, у грудні. Це правильно. Я хочу, щоб наш народ вірив та знав, що за нами правда. Що не те, що ми маємо перемогти, а воно так і буде, бо за нами правда. У тій же Німеччині це чудово знають, я це бачу. Вони будуть нас підтримувати.
Я хочу побажати нашому народу терпіння, вірити в те, що ми робимо. Усе буде добре. Зрозуміло, побажаю здоров’я. Дай Бог, щоб війна скінчилася нашою перемогою, тоді й футбол виросте. Ось такі мої побажання.
Віктор СкрипникМеталіст 1925УПЛ
Віктор Скрипник: "Металіст 1925" – це амбітний проєкт, подібні речі притягують"
Головний тренер "Металіста 1925" Віктор Скрипник у першому інтерв'ю в новому статусі розповів про те, що стало для нього ключовим, щоб перейти до харківського клубу, які та коли кадрові зміни очікують на команду та той досвід, яким він готовий ділитися з "Металістом 1925": - Вітаємо вас у "Металісті 1925"! Розкажіть, будь ласка, чи довго ви наважувалися на пропозицію від клубу, які фактори стали ключовими для вашої згоди? - Дякую за привітання. Я та моя команда, мій тренерський штаб, коли отримуємо новий виклик, ми розуміємо з чим нам доведеться зіштовхнутися. Вважаю себе професіональним тренером, я навчався тренерській майстерності в Німеччині, це не таємниця. Далі в мене розпочався мій тренерський шлях. Я був у Латвії, де ми виграли все з "Ригою". Далі було бажання спробувати себе в українському футболі. Я таку можливість отримав. Ті три роки, які я провів у "Зорі" - це той період, який я сам для себе оцінюю на відмінно. Далі хотілося повернутися до Німеччини, бути ближче до родини. Але після повномасштабного російського вторгнення в Україну, я не хотів сидіти закордоном та звідти трусити кулаками. Я хотів бути в Україні. Тоді вирішив піти до полтавської "Ворскли", чому дуже радію. Ці півтора роки, що я був у Полтаві, можу згадувати з задоволенням цей час. Ми в єврокубках грали. За тих умов, які в нас були, наш тренерський штаб збудував бойову команду. Але тренеру завжди хочеться викликів. Ми поговорили з керівництвом "Ворскли" та прийшли до висновку, що треба так вчинити. Можливо, що так буде краще, як для "Ворскли", так і для мене. Як би парадоксально це не звучало. У мене були й інші пропозиції, проте я добре знаю людей, котрі працюють в "Металісті 1925". Ключовим стало те, що не хочеться стояти осторонь від того, що розвивається. Я спілкувався з керівництвом та познайомився з президентом клубу Володимиром Носовим. Те, що я від нього почув та зрозумів, що "Металіст 1925" – це амбітний проєкт, подібні речі притягують. Не хочеться дивитися, як десь щось розвивається, але без тебе. Ось це, можна сказати, стало ключовим. Викликів я ніколи не боявся і не боюсь. Чим складніше, тим цікавіше. Я це завжди кажу й тренерському штабу, й гравцям. - Які для себе плани, амбіції ви сформулювали, прийшовши в "Металіст 1925", можливо, короткотривалі та довготривалі? - Мені було трошки шкода йти з "Ворскли", бо зараз команда в такому становищі, якщо порівнювати з минулим роком, ми ближче до єврокубків, ніж тоді. Ми, чи вже вони, вийшли до півфіналу Кубка України. Але ми живемо в такий час, що ти не можеш сказати, що буде завтра. Так ситуація склалася. І тут якраз мене познайомили з керівництвом "Металіста 1925". Прозвучали ті слова, які тішать будь-якого тренера, будь-якого працівника. У той же час, знаю себе, я завжди віддаюсь роботі. Хочеться розвиватися та досягати тих амбітних планів, які ми обговорили з керівництвом. Хочеться це прожити, щоб потім, згадуючи, розповідати з чого ми розпочинали та де ми опинилися. Чому б нам не стати тими людьми, які колись скажуть: "а пам’ятаєте, як ми колись розпочали розвиток? У нас була найнижча точка, як у цьому році було в "Металіста 1925", коли команда була на межі припинення існування. Але потім прийшов новий інвестор, відштовхнулися, прийшов новий тренер і воно пішло-пішло розвиватися". Брати участь в цьому амбітному розвитку – це не тільки честь, а й бажання. Ми ж не просто хочемо залишитися в УПЛ і наступного року знову мати завдання – не вилетіти. Якщо хочемо щось будувати – то треба братися.
- Напевне ви вже визначили з керівництвом якісь кадрові пріоритети, які позиції в команді потребують першочергового підсилення?
- У тому становищі, яке є у нас зараз, ми не можемо з 30 гравців, які є в команді, попрощатися з 15 та запросити 15 нових. Хоча, можливо, хтось так і робить. Проте я хочу з усіма познайомитися. У нас є друга частина чемпіонату, щоб вирішити задачу уникнути "валідольних" матчів, а далі вже вирішити, яке підсилення потрібне. Те, що я бачив, коли я грав проти "Металіста 1925", та бачити зсередини – це дві великих різниці. Тому мені потрібен час. Потрібен місяць, два, три, - а там вже й чемпіонат скінчиться. Відтак, потрібно спочатку зробити необхідне, щоб ми спокійно дограли цей сезон. А далі вже зробити правильні рішення щодо гравців, щодо позицій.
Хоча, звісно, ми обговорювали, що ми будемо розвиватися, ми будемо підсилюватися. Те, що звучить "розвивати" – це одне з найголовніших, бо завжди працює система. Система – це не коли в тебе є гроші й ти тільки купуєш, хоча і так хтось робить, але коли ти плануєш довгий шлях, тоді потрібна академія, школа.
- Ви унікальний спеціаліст для українського футболу. Ви грали в топ-чемпіонаті, топ-клубі, а потім стали першими українцем, який працював у топ-чемпіонаті головним тренером. Проте опинилися ви там, не "впавши з неба" на посаду, а пройшовши тренерську структуру з дитячих-юнацьких команд до головної. Чи маєте плани, бажання використовувати цей досвід в "Металісті 1925", вибудовувати структуру, інфраструктуру клубу за таким світовим поняттям футбольного менеджера, а не просто головного тренера головної команди клубу?
- У нас є різниця в тому, що я грав та працював у клубі, де ця структура вже працювала. Ми знаходимося поки в Києві, а академія працює в Харкові. Це добре, що працює. На жаль, молоді хлопці не мають можливості бути поруч, тренуватися на одному полі й бачити, як на сусідньому тренуються гравці першої команди. Це все дуже важливо для харківських хлопців. Це ми говоримо про те, як би було правильно. Але ми маємо відштовхуватися від того, в який час ми живемо.
Звісно, вертикаль, наступництво, традиції, щоб вони зароджувалися – дуже важливо. Ми зараз біля витоків, "Металіст 1925" - це дуже молода команда. Це не "Вердер", який святкуватиме 125-річчя. Це все хочеться розвивати, можна працювати, робити конкурентні команди на юнацькому рівні, спочатку в Україні, а потім і на міжнародному рівні. Ми знаємо, як це робити. Потрібно, щоб все зійшлося: можливості, бажання. Цей шлях розпочинається. Як, я вже казав, не хочеться стояти осторонь від подібного.
Я у "Вердері" розпочинав з асистента команди Ю-15, отримав ліцензію через рік, дали мені команду, ми почали працювати й так потім вийшло, що я очолив головну команду "Вердера".
Звісно, я буду ділитися своїм досвідом. Це те, чому я в Україні, чому в "Металісті 1925". Я фанат своєї країни, з радістю та гордістю кажу, що я - українець! І нас всі поважають. Тож, чому не ділитися тим, що вмію.
- Хто з тренерів у світі вам зараз імпонує й чому?
- Я вболіваю за тих тренерів, яких знаю. Ну як вболіваю, завжди цікаво спостерігати. У мене немає, щоб я на когось хотів бути схожим чи рівнятися.
Складається так, що не те, щоб ти за ними стежив. Але Клоппа – я знаю особисто, Гвардіолу – знаю особисто. Це не означає, що ми дружимо й телефонуємо одне одному, як друзі. Але коли відкриваєш результати – звертаєш увагу на тих, кого знаєш.
- Ви грали чи граєте у якісь футбольні симулятори чи менеджери?
- Я кілька разів дивився, як грають. Сам ні в що не граю. Що я люблю? Я люблю читати, дивитися фільми, де не просто сидиш смієшся, а де потрібно думати. Моє хобі – футбол. Так, це і моя професія. Щаслива та людина, яка заробляє завдяки своєму хобі. А так у мене, звісно, родина на першому місці.
Грати ігри – немає в мене такого. Я з задоволенням можу подивитися хороший футбол. Можу подивитися футбол Першої ліги, там, де грають з бажанням. Проте перевагу надаю Бундеслізі, бо такий смак у мене, більш до цього турніру тягне. Хоча і топові матчі інших чемпіонатів дивлюся із задоволенням. Тим більше, Ліга Чемпіонів, особливо, коли стадії на виліт.
- Ми з вами говоримо у різдвяні дні. Можете щось побажати клубу, вболівальникам, українцям?
- Я дуже радий, що ми йдемо від, як сказав Президент, темряви. Я дуже радію, що ми почали святкувати Різдво, як у Європі, у грудні. Це правильно. Я хочу, щоб наш народ вірив та знав, що за нами правда. Що не те, що ми маємо перемогти, а воно так і буде, бо за нами правда. У тій же Німеччині це чудово знають, я це бачу. Вони будуть нас підтримувати.
Я хочу побажати нашому народу терпіння, вірити в те, що ми робимо. Усе буде добре. Зрозуміло, побажаю здоров’я. Дай Бог, щоб війна скінчилася нашою перемогою, тоді й футбол виросте. Ось такі мої побажання.
Віктор СкрипникМеталіст 1925УПЛ
Розмір шрифту:
Джерело
Переглядів: 3542
